Чому це одне з основних прав людини

Право на доступ до публічної інформації є одним з найважливіших прав, на якому тримається демократія і яке і в наш час продовжує еволюціонувати. Від першого пасквілю Пітера Форскаля, який стимулював Швецію ще у 1766 році ухвалити закон, що забезпечував доступ преси до публічної інформації це право дійшло такого рівня розвитку, коли воно стало вважатися невід'ємною частиною свободи слова.

Після Другої світової війни новостворена Організація Об'єднаних Націй у Загальній Декларації прав людини зафіксувала право кожного на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Це право включило в себе свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року підтвердив право діставати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

На Європейському рівні право на отримання інформації закріплене в Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (ЄКПЛ). Стаття 10 Конвенції так само закріпила право одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, як складову права на свободу вираження поглядів.

Ці три документи не встановили обов'язок влади надавати та оприлюднювати інформацію, якою вони володіють. Лише у 2009 році Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Társaság а Szabadságjogokért проти Угорщини (№ 37374/05), в якому встановив, що громадськість має право на отримання інформації, що представляє суспільний інтерес. З урахуванням інтересів, що захищаються статтею 10 ЄКПЛ, закон не може припустити свавільних обмежень, які можуть стати формою непрямої цензури, що дозволить владі створювати перешкоди для збору інформації. Монополія Конституційного суду на інформацію стала формою цензури. Крім того, враховуючи те, що наміром заявника було оприлюднити інформацію, здобуту з тексту конституційної скарги, про яку йдеться, і тим самим зробити свій внесок у публічну дискусії щодо законодавства, пов'язаного зі злочинами у сфері обігу наркотиків, його право на поширення інформації було явно порушено. Суд встановив, що мало місце втручання в права заявника, закріплені у статті 10 § 1 Конвенції.

Парламентська асамблея Ради Європи у 1979 році наголосила, що парламентська демократія може адекватно функціонувати лише тоді, коли люди в цілому та їхні виборні представники повною мірою поінформовані. Свобода інформації також є адекватною перевіркою на корупцію і розтрати державних коштів, зазначає рекомендація ПАСЄ. Це особливо важливо за умови, коли «державні органи часто генерують і володіють інформацією, яку не може бути отримано з інших джерел».

Важливість свободи інформації закріплено і в Декларації Кабінету Міністрів Ради Європи про свободу вираження поглядів та інформації 1982 року, яка зауважує важливість проведення відкритої інформаційної політики в публічному секторі, що включає також доступ до інформації, задля сприяння розумінню кожною людиною політичних, соціальних, економічних і культурних проблем та заохочення вільного обговорення цих проблем.

За 26 років Кабінет Міністрів Ради Європи у підписаній, але наразі не ратифікованій конвенції про доступ до офіційних документів встановив сутність права на доступ до офіційних документів. Таке право:
• слугує джерелом інформації для громадськості;
• допомагає громадськості сформувати думку про стан суспільства і органів державної влади;
• сприяє цілісності, результативності, ефективності та підзвітності органів державної влади, що допомагає підтвердити їхню легітимність.

У 2004 році у спільній Декларації представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ «Міжнародні механізми пропагування свободи вираження поглядів» право на доступ до інформації, наявної в розпорядженні державних органів, є одним із фундаментальних прав людини, яке має бути впроваджено на національному рівні в рамках загального законодавства (наприклад, у законах про свободу інформації) і має базуватися на принципі максимального розкриття інформації, встановлення презумпції, що вся інформація є доступною з урахуванням вузької системи винятків.

Отже, право на доступ до офіційної інформації є невід'ємною частиною права на свободу слова та є запобіжником щодо можливих зловживань у сфері функціонування публічних органів.