Нові правили акредитації

Оновлення норм, які регулюють акредитацію та права журналістів

До 10 травня 2011 р.  (набрання чинності новою редакцією ЗУ «Про інформацію») в законодавчому полі існувала ситуація, коли правове регулювання акредитації журналістів друкованих ЗМІ (ЗУ «Про пресу») не відповідало загальним нормам щодо регулювання акредитації (ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування засобами масової інформації в Україні»). Ця суперечність була усунута, зокрема було вилучено норми щодо акредитації із Закону «Про пресу», які можна було  трактувати як можливість органів влади акредитовувати чи неакредитовувати журналістів на свій розсуд, позбавляти їх акредитації за критику на адресу органу.

Акредитація є механізмом, виробленим спеціально для журналістів, він полягає у сприянні їм з боку суб’єктів владних повноважень, а не у наданні фізичної можливості допуску журналіста в приміщення або на заходи такого суб’єкта. Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску працівника ЗМІ на відкриті заходи, що проводяться суб‘єктом владних повноважень. Питання акредитації тепер регулюються статтею 26 Закону України «Про інформацію».

У Законі також було закріплено загальний перелік прав журналіста. Чинна редакція Закону «Про телебачення і радіомовлення» такого переліку не містить, вона закріплює лише обов’язки телерадіожурналістів. Те ж саме стосується журналістів Інтернет-видань, фрілансерів, які не мають спеціальних законів для свого сегменту діяльності. Права журналіста раніше регулювалися лише Законом «Про пресу»

Права журналіста закріплені у статті 25 нової редакції Закону «Про інформацію». Умовно їх можна поділити на загальні права, притаманні не лише журналістам, і журналістські. До перших належить право здійснювати записи, поширювати свої матеріали під власним іменем або псевдонімом, відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень. Своє втілення в законі вони зайшли тому, що реалізація цих прав саме журналістом може викликати заперечення: чимало журналістів отримують погрози від осіб, яких вони знімають під час якихось неоднозначних скандальних подій; право журналіста використовувати псевдонім також може бути заперечене з огляду на проблему притягнення до відповідальності автора матеріалу, оприлюдненого під псевдонімом. Окреме закріплення в законі цих прав за журналістами не скасовує наявності таких же прав у інших громадян, оскільки згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України для юридичного заперечення наявності таких прав має бути пряма вказівка в законі.

До журналістських прав належать: право на індивідуальний прийом посадовою чи службовою особою, на таємницю джерел інформації, на збір інформації в районах стихійного лиха, катастроф, аварій, масових безпорядків, воєнних дій, на відмову від авторства щодо матеріалу, зміненого редакційною правкою.

Право журналіста бути особисто прийнятим у розумні строки посадовими і службовими особами відрізняється від права громадянина потрапити на прийом до посадовця, оскільки розумні строки для журналіста, зважаючи на специфіку його роботу, можуть становити день-два, тоді як для прийому інших громадян можуть установлюватися певні години в якийсь із робочих днів тижня. Дане право журналіста реалізується в іншому порядку, ніж прийом громадян посадовцем у звичайні приймальні години. 

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розкриття джерел інформації журналістом на вимогу правоохоронних органів має здійснюватися виключно на підставі рішення суду. Відтепер цей принцип утілено і у вітчизняному Законі України «Про інформацію».

Право журналіста збирати інформацію в районах стихійних лих та інших надзвичайних подій. Наявність даного права пов’язана з обов’язком ЗМІ інформувати суспільство про відповідні події. Звісно, що перебування інших громадян у районах стихійних лих, воєнних дій тощо обмежується для того, аби вони не постраждали і не виникало випадків мародерства.

Право на відмову від авторства щодо матеріалу, який було змінено редакційною правкою, з мотивів його суперечності переконанням журналіста, випливає знов-таки зі специфіки журналістської роботи. Це творча робота, але у більшості випадків журналіст – найманий працівник, а результат його праці створюється на замовлення роботодавця, який вправі його редагувати для уніфікації під редакційні стандарти.

До прав журналіста частково можна віднести й право поширити суспільно необхідну інформацію з обмеженим доступом навіть усупереч бажанню її володільця, яке було закріплене змінами до Закону України «Про інформацію» 2003 р. і збережене в новій редакції 2011 р. У цій редакції (ч. 2 ст. 29) також наведено приблизний перелік інформації, що є предметом суспільного інтересу: інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; яка забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, свідчить про шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо